Дії персоналу підприємства у разі розливу ртуті

Правильні дії

Якщо ви розбили ртутний термометр, найголовніше — не піддаватися паніці. При кімнатній температурі ртуть не така страшна. Звичайно, вона небезпечна, але при температурі вище +38 градусів Цельсія. Недовге перебування в приміщенні, де розбився ртутний термометр, не завдасть значної шкоди організму. Тому терміново вживаємо заходів для прибирання ртуті.

Крок 1
Зверніться за консультацією чи по допомогу до чергового представника міської комунальної рятувальної служби. Наприклад, номер телефону комунальної рятувальної служби КМДА: (044) 430-37-13. Далі слід діяти за вказівками фахівця рятувальної служби.

Крок 2
Якщо ви вирішили зібрати пролиту ртуть самостійно, насамперед надягніть гумові рукавички, щоб ртуть не потрапила на шкіру рук.
Увійшовши до приміщення з ртуттю, не виходьте в тому ж самому взутті до інших приміщень. Роззувайтеся (перевзувайтеся) на виході — інакше доведеться прибирати і в інших приміщеннях.

Крок 3
За допомогою аркуша паперу та металевої спиці зберіть докупи всі частинки розбитого термометра. Використовуйте ліхтарик для пошуку ртуті: його світло відбивається в ртутних кульках. Збирати ртуть слід максимально ретельно, щоб не залишити жодної кульки. Працювати бажано дуже швидко: якщо прибирання займає багато часу, виходьте через кожні 10 хвилин з приміщення подихати свіжим повітрям.

Крок 3
Складайте кульки до банки з водою, щоб ртуть не випаровувалася. З цією ж метою вимкніть всі нагрівальні прилади в приміщенні. Щільно закривайте банку кришкою. Якщо кульки розсипалися по невеликій площі, то легше зібрати їх до однієї великої кулі, використовуючи для їх переміщення спицю.
Якщо не вдається зібрати дрібні кульки спицею, можна скористатися шприцом, гумовою грушею, ватними тампонами, лейкопластиром, скотчем.
Зібрані в банку з водою кульки потрібно тримати в прохолодному місці, щоб не виділялися отруйні пари ртуті.

Крок 4
Добре провітріть приміщення протягом тривалого часу. Обробіть хлорним розчином всі місця, де зібрали ртуть. Хлорка переводить ртуть у нелеткий стан, окислюючи її.

Крок 5
Частини розбитого термометра, банку із зібраними кульками ртуті, а також одяг, на який потрапила ртуть, слід здати до міської комунальної рятувальної служби для утилізації.

Чого робити не можна

Розбитий ртутний термометр не можна викидайте до сміттєпроводу! Навіть два грами ртуті здатні зробити повітря отруйним по всій окрузі.

Не можна підмітати ртуть віником, щоб ще більше не розкидати її по приміщенню. Так само не можна збирати ртуть за допомогою пилососа.
До повного прибирання ртуті з приміщення не створюйте в ньому протягу: кульки розлетяться ще більше, осядуть на всі предмети й речі.

Якщо на одяг потрапила ртуть, прати його не можна. Такий одяг доведеться запакувати в пластикові мішки й передати до міської комунальної рятувальної служби для утилізації.

Не можна також спускати ртуть до каналізації: вона осяде на трубах, і видалити її звідти буде неможливо.

Ознаки отруєння парами ртуті

При перебуванні протягом довгого часу в приміщенні, де було розбито ртутний термометр, можлива поява симптомів отруєння парами ртуті, а саме:
— головного болю;
— слабкості;
— апатії;
— запаморочення;
— тремтіння повік, губ і пальців рук;
— металевого присмаку в роті;
— сльозотечі;
— нападу діареї;
— зміни кольору сечі.

Пари ртуті виводяться з організму через нирки, тому при ознаках отруєння потрібно пити більше рідини. При найменших ознаках отруєння обов’язково зверніться до лікаря.

Щоб упевнитися в безпеці

Якщо ви не впевнені, що повністю змогли зібрати всі кульки ртуті з розбитого термометра, то краще викликати фахівців із санепідслужби зі спеціальними приладами для виявлення в повітрі приміщення парів ртуті. А до їх приїзду потрібно ретельно провітрювати приміщення.
Якщо під рукою немає номера телефону СЕС, то за уточненням можна зателефонувати до служби порятунку (тел. 101) або до міської комунальної рятувальної служби міста, в якому ви мешкаєте.

Для додаткового знешкодження ртуті можна обробити поверхні, де вона перебувала, розчином йоду. У цьому випадку утворюється йодид ртуті — нелетка речовина. Те ж саме відбувається з ртуттю при взаємодії із сіркою — утворюється нелеткий сульфід ртуті. Проводити таке оброблення доведеться щодня протягом тижня. За цей час залишки ртуті зазвичай повністю виходять з приміщення.

Заходи безпеки при поводженні з ртутьвмісними приладами

Ретельно оглядайте термометр перед кожним його застосуванням. Якщо необхідно струснути прилад, слід затиснути його голівку в кулаці, вперши її в долоню. Середина градусника при цьому повинна опинитися між великим і вказівними пальцями. Струсіть з силою градусник кілька разів, згинаючи при цьому руку в лікті й різко розпрямляючи її.

Якщо необхідно дезінфікувати термометр, в жодному разі не опускайте його в гарячу воду. Від різкого нагрівання прилад може тріснути, розбитися або втратити точність.

Крім медичного термометра, ртуть міститься в деяких інших побутових приладах і матеріалах: в деяких видах фарб, в батарейках, а також в лампах денного світла та в енергозберігаючих лампах. Завжди слід бути обережними з цими приладами та утилізувати їх відповідно до правил безпеки.

УВАГА!
Проводити будь-які дії із збирання та утилізації ртуті, з дезінфекції приміщення слід тільки згідно з порадами або за допомогою фахівців відповідних служб.

Жертва безладдя. Працівник загинув через ігнорування норм безпеки праці

Нетверезий, уражений струмом

Нещасний випадок, про який ідеться, трапився наприкінці літа — 25 серпня 2015 року. Бригада в складі допускача — керівника робіт Ф. та чотирьох електромонтерів отримала від майстра П. завдання на проведення профілактичного ремонту комплектної трансформаторної підстанції (КТП).

У зв’язку з цим Ф. отримав дозвіл на підготовку робочого місця та допуск бригади до роботи.
Проте трудові будні електромонтерів не завжди обмежуються виконанням лише офіційних завдань. В реальному житті часто доводиться виконувати щось додаткове. Так було і цього разу. Замість того, щоб після отримання виробничого завдання поїхати на місце виконання робіт, бригада на виділеному автомобілі спочатку заїхала до села, де за додатковою усною вказівкою того ж таки майстра П. без оформлення наряду-допуску замінила в субабонента трифазний лічильник.

Після цього електромонтери заїхали до райцентру, де в одному з магазинів купили продукти — закуску до випивки, яку один з членів бригади захопив з дому. Все це дорогою до основного місця роботи хлопці спожили, піднявши в такий спосіб собі настрій. Члени бригади, мабуть, забули застереження народної приказки: хмільна вода — людині біда…

Прибувши на місце, члени бригади вивантажили біля КТП призначену для захисту її конструкцій від корозії фарбу, набір пензлів, сумку зі слюсарним інструментом та драбину. Після цього, перебуваючи в піднесеному настрої, без підготовки робочого місця розпочали виконання профілактичного ремонту підстанції. Оскільки після відкриття ввідного пристрою (зі сторони низької напруги) з’ясувалося, що один з автоматичних вимикачів був повністю зашунтований, а в іншому була зашунтована фаза «А», то допускач — керівник робіт розпорядився вимкнути підстанційний роз’єднувач під навантаженням.

Виконуючи це розпорядження, електромонтер взяв шматок труби і, заклавши її на штир приводу роз’єднувача, наростивши в такий спосіб плече, спробував провернути його, щоб цим самим припинити подачу напруги (10 кВ) на підстанцію. Проте з першої спроби це зробити не вдалося…

Як пояснив потім голова комісії із спеціального розслідування, завідувач сектору розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління Держпраці у Тернопільській області Михайло Бойко, відповідно до встановлених в енергетиці правил, після першої невдалої спроби вимкнути роз’єднувач Ф., як керівник робіт, мав би доповісти про це диспетчеру. У цій ситуації лише він мав право вирішити, як діяти далі… Однак, як би там не було, яке б розпорядження не дав диспетчер, лінія, яка живила КТП, мала бути знеструмлена. Лише після ремонту роз’єднувача на неї можна було подавати напругу. А вже потім продовжувати запланований профілактичний ремонт підстанції…

Як свідчать матеріали спеціального розслідування, допускач — керівник робіт не вжив тоді заходів щодо подальшого припинення роботи, не доповів диспетчеру про несправність роз’єднувача. Чи то тому, що був захмелілий і йому було байдуже, що відбувається на робочому місці, чи то через те, що після застілля було незручно давати вказівки своїм колегам, оскільки він не відчував себе адміністративним керівником, тобто не був ні бригадиром, ні майстром, а лише електромонтером, чи то просто не знав, як правильно діяти в такій ситуації…

Коли після повторної спроби привід роз’єднувача врешті-решт провернувся, ніхто з членів бригади не звернув уваги на те, що повного відключення при цьому не сталося: ніж фази «А» не вийшов, а залишився у ввімкненому положенні. А це означає, що напруга продовжувала надходити на підстанцію.

Не підозрюючи про небезпеку, бригада продовжувала працювати біля підстанції. Електромонтери Л. і Г. оглядали привід роз’єднувача, намагаючись з’ясувати, чому він не провернувся з першої спроби, а їх колеги С. і В. зайнялися фарбуванням конструкцій КТП. Перший водив пензлем по баку силового трансформатора, другий почав підніматися драбиною, щоб в аналогічний спосіб нанести фарбу на корпус підстанції зі сторони вводу 10 кВ. Проте, як тільки В. наблизився до струмоведучих частин, почувся характерний тріск електричної дуги, якою він був уражений.

Коли чоловік, знепритомнівши, впав додолу, колеги почали надавати йому домедичну допомогу. Допоки це робилося, потерпілий залишався живим. Однак коли під час транспортування в лікарню штучне дихання та непрямий масаж серця було припинено, потерпілий помер.

Причини та винуватці

Проаналізувавши обставини загибелі електромонтера, оглянувши місце виконання робіт та опитавши причетних до трагедії посадових осіб і свідків — членів бригади, комісія із спеціального розслідування дійшла висновку, щоосновною причиною нещасного випадку став незадовільний технічний стан підстанційного роз’єднувача, а саме зношеність та пошкодження його деталей.

Крім цього, на думку членів комісії, передумовами нещасного випадку стали:

— відсутність на приводі роз’єднувача замка;

— несправність замків дверцят розподільного пристрою зі сторони низької напруги;

— відсутність під одним з автоматів номера фідера ПЛ-0,4 кВ, яку захищає цей комутаційний апарат;

— наявність на автоматичних вимикачах Л-1 фаза «А», Л-2 фази «А», «В», «С» встановлених всупереч вимогам електробезпеки шунтів;

— незадовільний стан ізоляції комутаційних проводів;

— відсутність заземлення рухомої частини приводу роз’єднувача.

За висновком комісії, зазначені порушення знаходилися в причинному зв’язку з настанням трагедії.
Серед організаційних причин нещасного випадку в акті спеціального розслідування зазначено:
— порушення членами бригади трудової, виробничої і технологічної дисципліни;

— непідготовленість робочого місця та невиконання заходів безпеки, як це передбачено нарядом-допуском;

— відсутність контролю за діями членів бригади та за технічним станом розподільчих мереж.
До психофізіологічних причин трагедії члени комісії віднесли перебування потерпілого та інших членів бригади на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння.

До осіб, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку, комісія із спеціального розслідування віднесла:

— допускача — керівника робіт Ф., який під час виконання виробничого завдання допустив порушення трудової, виробничої та технологічної дисципліни, не звернув увагу на технічний стан роз’єднувача, його контактних з’єднань, ізоляції та провідників заземлення, не організував безпечного виконання робіт, разом з членами бригади вживав спиртні напої, не забезпечив безперервного, до прибуття лікаря, проведення штучного дихання та непрямого масажу серця потерпілому, чим порушив ряд нормативно-правих актів з охорони праці та електробезпеки;

— членів бригади, зокрема, потерпілого, які під час виконання трудових обов’язків перебували в стані алкогольного сп’яніння, приступили до ремонту підстанції без цільового інструктажу та відповідного допуску, взялися за виконання роботи, умови проведення якої суперечили вимогам правил та інструкцій з охорони праці;

— майстра Району електричних мереж (РЕМ) П., який недостатньо сприяв створенню в бригаді належного морально-психологічного клімату, підвищенню відповідальності за виконання виробничих завдань, не здійснював достатнього контролю за дотриманням членами бригади трудової та виробничої дисципліни, вимог інструкцій, технологічних карт, вимог безпеки та за технічним станом розподільчих мереж;

— головного інженера РЕМ Т., який не здійснював належного контролю за технічним станом електроустановок та за додержанням працівниками трудової та технологічної дисципліни, правил, норм та інструкцій з охорони праці, використанням працівниками засобів колективного та індивідуального захисту тощо;

— начальника РЕМ Г., який не приділяв створенню в трудовому колективі належного морально-психологічного клімату, не здійснював відповідного контролю, зокрема, через інженерно-технічних працівників, за дотриманням трудової дисципліни, технологічних процесів відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та вимог електробезпеки, застосування підлеглими засобів захисту залежно від характеру виконуваних робіт, утриманню в належному технічному стані електричних мереж, що перебувають у підпорядкуванні РЕМ.

Корисний досвід сусідів

Як бачимо, першопричиною нещасного випадку є незадовільний технічний стан роз’єдувача. Знаючи, як рідко проводиться заміна, ремонт та технічне обслуговування цих механізмів, причому не тільки на Тернопільщині, особливо дивуватися цьому не доводиться, як і тому, що окремі з них упродовж тривалого часу залишаються зашунтованими. Оскільки ці небезпечні фактори тривалий час ставали однією з причин ураження струмом електромонтерів (у ВАТ «Хмельницькобленерго» кількість таких нещасних випадків становила близько 70 %), у 2003 р. тодішній начальник Хмельницької інспекції державного нагляду на виробництвах підвищеної небезпеки Петро Храпак розробив Технічний регламент з безпечного виконання робіт щодо усунення дефектів на роз’єднувачах розподільчих мереж та його додаток — Технологічну карту на заміну (ремонт) лінійних (підстанційних) роз’єднувачів, встановлених на залізобетонній опорі ПЛ-10 кВ.

Ці нормативні акти поєднали в собі вимоги Закону України «Про охорону праці», Правил безпечної експлуатації електроустановок, Правил технічної експлуатації електростанцій і мереж, Правил улаштування електроустановок, врахувавши при цьому психологічні аспекти людської поведінки, характерні види дефектів робочих органів роз’єднувачів, що виникають внаслідок тривалої експлуатації та несвоєчасного ремонту, методи їх безпечного усунення тощо.

Розроблені посадовцем нормативні акти було опубліковано в науково-виробничому журналі «Охорона праці», схвалено Держгірпромнаглядом та рекомендовано ним для впровадження в усіх енергокомпаніях України. Автору достеменно невідомо, чи був використаний доробок Петра Храпака на всіх підприємствах енергетичної галузі, але що стосується ВАТ «Хмельницькобленерго», то тут за нього вхопилися обома руками. Наказом по товариству зазначений Регламент разом з додатком був затверджений як нормативно-правовий акт підприємства і впроваджений у виробництво.

Реалізація його норм, втілення в життя методів безпечного усунення дефектів роз’єднувачів, створення їх резервного фонду дозволили впродовж наступних років викорінити нещасні випадки, пов’язані з несправністю цих механізмів.

Натомість на тернопільському підприємстві, судячи з обставин описаного нещасного випадку, не подбали не тільки про утримання в належному технічному стані підстанції та роз’єднувача, а й про прищеплення електромонтерам відчуття відповідальності за доручену справу, за дотримання елементарних вимог електробезпеки, трудової, виробничої та технологічної дисципліни. Там впродовж більше 10 років не спромоглися врахувати досвід своїх сусідів, відпрацювати систему управління охороною праці, яка б не залишила жодного шансу для розвитку описаних подій. Для того, щоб запобігти трагедії, не потрібно було витрачати додаткові кошти, на відсутність яких часто скаржаться енергетики, а всього лиш навести елементарний порядок у трудовому колективі.

Заручники чужого невігластва

Чинне законодавство дозволяє роботодавцям залучати громадян до виконання робіт не тільки на підставі трудового, а й цивільно-правового договору (договору підряду). Така форма письмової домовленості між виконавцем і замовником дуже зручна і вигідна для останніх, і цьому є своє пояснення. Що стосується виконавців (підрядників), то вони залишаються у програші. Чому? Відповідь на це та інші запитання у статті.

Хто і як паразитує на наших співвітчизниках?

У разі укладання трудового договору працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Прийняття працівника (за його заявою) на роботу оформляється наказом роботодавця. Він підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку. Працівнику гарантується заробітна плата, передбачені трудовим законодавством та колективним договором гарантії, пільги, компенсації тощо. Роботодавець зобов’язаний забезпечувати йому здорові і безпечні умови праці. Цього вимагають норми ст. 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП), ст. 13 Закону України «Про охорону праці» та роз’яснення Міністерства соціальної політики від 16 травня 2011 р. № 151/06/187-11.

Зовсім інша справа — виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовим договором — договором підряду. В цьому випадку оплачується не процес праці, а його результат, який визначається після закінчення роботи. Оскільки в країні панує безробіття й багато наших співвітчизників сьогодні згодні на виконання будь-якої роботи, навіть низькооплачуваної, то укладення такого договору дає можливість роботодавцю домовитися з підрядником про укладання ще однієї домовленості, цього разу усної й негласної.

Стосується вона оплати праці і полягає в тому, що після завершення робіт роботодавець платить суму, яка є набагато меншою, ніж та, що зазначається в договорі. Різницю кладе собі до кишені. Проведенню таких махінацій сприяє той факт, що чинне законодавство не передбачає обмеження в частині мінімального або максимального розміру грошової винагороди. Вона встановлюється суто за згодою сторін. До речі, при оподаткуванні офіційної винагороди роботодавець має певні преференції.

Оскільки виявленням такого «відносно чесного» віднімання грошей у громадян органи контролю майже не займаються, то зазначені оборудки стали процвітати серед нечистих на руку роботодавців. І це дуже прикро, бо нерідко «відкатні» мають присмак людської крові. Адже, паразитуючи на жалюгідному становищі співвітчизників, роботодавець не тільки обкрадає підрядника, а й не залишає йому іншого вибору, ніж піддавати ризику своє життя та здоров’я.

Укладення договору підряду на виконання певних робіт вигідне роботодавцю ще й тому, що відповідно до цього документа виконавець сам повинен організовувати свою роботу, виконувати її на свій ризик, позбавлений права претендувати на соціальні гарантії (зокрема в разі нещасного випадку чи професійного захворювання), що передбачені для суб’єктів трудових відносин. На відміну від працівника, підрядник не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку, оскільки не має статусу працівника. Все це випливає зі ст. 837 Цивільного кодексу України та роз’яснень Міністерства соціальної політики від 16 травня 2011 р. № 151/06/187-11 і від 20 квітня 2012 р. № 64/06/187-12.

З огляду на це деякі роботодавці помилково вважають, що в разі укладання договору підряду вони не зобов’язані дбати про створення здорових і безпечних умов праці підряднику, а тому, з юридичної точки зору, не несуть ніякої відповідальності у разі отримання ним каліцтва чи його загибелі.

В цьому переконаний і один з подільських роботодавців, який займається будівництвом житлових об’єктів, та й не тільки він. Але чи дійсно це так? Давайте розберемося.

Трагедія не стала гірким уроком

У вересні позаминулого року одне з будівельних товариств в особі його директора Б., уклало договір підряду з гр. Г. на виконання цегляної кладки несучих стін та перегородок. Коли підрядник мурував перегородки на балконі однокімнатної квартири третього поверху, він не втримав рівноваги і впав з висоти 7,37 м. Внаслідок нещасного випадку потерпілий отримав 8 важких травм.

За висновком комісії зі спеціального розслідування, причиною трагедії стало перебування Г. біля неогородженого перепаду по висоті понад 1,3 м без запобіжного пояса. Відповідальним за нещасний випадок члени комісії визнали самого потерпілого, який, мовляв, під час виконання робіт на висоті не застосовував засобу індивідуального захисту, чим порушив вимоги п. 12.2.5 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві», а також Проекту виконання робіт (ПВР).

Якщо бути об’єктивним, то формально муляр допустив не одне порушення, а два, адже ст. 837 Цивільного договору, відповідно до якої укладався договір підряду, передбачає не тільки виконання зазначеної в договорі роботи, а й, у разі необхідності, отримання на це спеціального дозволу наглядового органу. Оскільки мурування стін на висоті належить до робіт з підвищеною небезпекою, то це свідчить про те, що така необхідність була. Відповідний механізм отримання зазначеного дозволу передбачений постановою Кабінету Міністрів від 26 жовтня 2011 р. № 1107 (далі — Постанова № 1107).

Однак у зв’язку з тим, що Г. не був суб’єктом господарювання, а лише приватною особою, в нього такого дозволу не було (та й не могло бути), бо зазначений вище нормативно-правовий акт не передбачає його видачу приватним особам.

Якщо ж говорити про відповідальність за це порушення, то, керуючись логікою та здоровим глуздом, вона в цьому випадку лягає на роботодавця, оскільки він не мав права укладати з Г. договір підряду. Це зрозуміло не тільки зі ст. 837 Цивільного кодексу, а й з п. 4.13 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві», де зазначено, що до робіт з підвищеною небезпекою можна залучати лише тих підрядників, які мають дозвіл на їх виконання.

Скажу більше. Допустивши до зведення стін Г., роботодавець цим самим поставив під загрозу життя та здоров’я не тільки його, а й працівників підприємства, які працювали поряд, адже підрядник не пройшов інструктажу та навчання з питань охорони праці, медичного огляду, професійного добору. Отже, не було жодної впевненості в тому, що він достатньо підготовлений для безпечного виконання робіт на об’єкті, а тому не спричинить травмування інших осіб, та що він не мав протипоказань для перебування на висоті.

З огляду на те, що муляр був допущений до виконання робіт з підвищеною небезпекою без дозволу наглядового органу, відповідальним за нещасний випадок мав бути визнаний ще й директор товариства Б. Якби члени комісії із спеціального розслідування зазначили це у висновку, то з огляду на допущене порушення, яке, до речі, знаходиться в причинному зв’язку з настанням нещасного випадку, правоохоронні органи мали б підстави повідомити роботодавцю про підозру у вчиненні ним злочину проти безпеки виробництва, передбаченого ст. 272 Кримінального кодексу.

Оскільки ні того ні іншого не відбулося, то трагедія не стала для директора товариства Б. уроком на майбутнє. Навпаки, він зайвий раз переконався у відсутності в своїх діях порушень закону, натомість продовжив укладати договори підряду на виконання робіт підвищеної небезпеки з приватними особами.

Нормативно-правові колізії

З огляду на вимоги ст. 43 Конституції України, в якій зазначено, що кожен громадянин має право на належні безпечні і здорові умови праці виходить, що ст. 837 Цивільного кодексу вступає у протиріччя із зазначеною конституційною нормою, оскільки з неї випливає, що підрядник має самостійно забезпечувати собі таке право. Але як же він міг це зробити в розглянутому випадку за відсутності відповідної практичної підготовки, теоретичних знань, якщо його ніхто не вчив безпечним прийомам праці та ще й на висоті? Це-по перше.
По-друге, право на безпечну працю громадянам гарантує Основний Закон. Отже, про дотримання його норм мали б дбати не тільки роботодавець (замовник), а й держава шляхом прийняття узгоджених з Конституцією нормативно-правових актів. Тільки не таких, як Цивільний кодекс, який формально знімає з роботодавця відповідальність за створення здорових і безпечних умов праці, передбачену ст. 13 Закону «Про охорону праці» та створює передумови для фінансових маніпуляцій.

Але це ще не все. Відповідно до роз’яснень Міністерства соціальної політики від 16 травня 2011 р. № 151/06/187-11 та від 20 квітня 2012 р. № 64/06/187-12, при укладанні договору підряду виконавець (підрядник), на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Оскільки у статті йдеться про укладення договорів підряду на виконання робіт в будівництві, то давайте з’ясуємо, як зазначені роз’яснення поєднуються з ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві». У пункті 4.29 ДБН сказано: «Особи, що перебувають на території будівельного майданчика, у виробничих приміщеннях, на робочих місцях і ділянках робіт, зобов’язані виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку даної організації…».

Якщо врахувати, що підрядники не тільки перебувають на будівельному майданчику, а й виконують там певну роботу, то, як мовиться, коментарі тут зайві.

У зв’язку з тим, що в договорах підряду, які укладаються на зведення стін та виконання інших робіт, завжди зазначається, що підрядник не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядкубудівельної організації, то фактично ці договори є нікчемними правочинами, які не породжують передбачених законом правових наслідків у зв’язку з протиправністю. Відповідно, такі договори є недійсними незалежно від визнання їх такими і від бажання сторін — принаймні так вчить підручник «Цивільне право України. Загальна частина», авторами якого є Бірюков І. А., Заїка Ю. О. (Київ, 2006 р.).

Як свідчить практика, закладена в ст. 837 Цивільного кодексу норма щодо необхідності отримання підрядниками спеціального дозволу на проведення окремого виду робіт стосовно приватних осіб здебільшого не діє. Зараз в різних галузях виробництва на роботах, що потребують спеціальних дозволів, зайнята величезна кількість громадян — приватних осіб, що уклали з роботодавцями договори підряду, проте жоден з них їх не отримав, оскільки відповідно до Постанови № 1107 дозволи на виконання робіт з підвищеною небезпекою можуть видаватися лише роботодавцям. І лише після того, як ними будуть вжиті всі необхідні для організації безпечної роботи заходи: приведено у відповідність з вимогами безпеки обладнання, проведено з працівниками інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці тощо.
Щоб наочно продемонструвати актуальність проблеми, наведу ще кілька прикладів того, як закладені в нормативно-правових актах неузгодженості створюють передумови для трагедій. Причому на тому ж самому підприємстві.

В лютому підприєммство уклало договір підряду з громадянином З. на виконання цегляної кладки стін та перегородок, щоправда, вже на іншому будівельному майданчику. Підрядник отримав від бригадира, який керував мулярами, завдання мурувати зовнішню стіну, де були змонтовані плити перекриття. Перед цим він разом з бригадиром здійснив розбивку внутрішнього кута стіни. Коли той пішов на інше робоче місце, З. приступив до розбивки зовнішнього кута. Під час роботи плита марки ПМ-6, на яку став муляр, змістившись із проектного положення, зачепилася за штани та взуття підрядника, внаслідок чого той разом з нею впав з висоти 4 м, отримавши важкі травми.

За висновками комісії із спеціального розслідування, причинами нещасного випадку стали:

1. Недостатній контроль за виконанням робіт на об’єкті з боку посадових осіб, внаслідок чого не забезпечено стійкість і геометричну незмінність установленої в проектне положення монолітної плити ПМ-6.

2. Виконання особою, з якою укладено договір підряду, робіт на висоті без запобіжного пояса.

Особами, дії або бездіяльність яких призвели до нещасного випадку, комісія визнала начальника будівельної дільниці С., який не забезпечив дієвого контролю за виконанням робіт на об’єкті, та підрядника, який виконував роботи за цивільно-правовим договором без застосування запобіжного пояса.

Що стосується особи, відповідальної за допуск до робіт з підвищеною небезпекою підрядника, який не мав дозволу на їх виконання, то комісія не вважала за необхідне її встановлювати, як і попереднього разу. Як пізніше з’ясувалося, громадянин З. не мав офіційного стажу роботи за професією муляра, не проходив навчання з охорони праці, медичного огляду та професійного добору.

Рахунок пішов на життя, але…

Проте навіть друга трагедія не вплинула на дії роботодавця. У липні минулого року для здійснення кладки стін директор Б. уклав цивільно-правову угоду з громадянином Ф., який, хоч і назвався муляром, але офіційних даних для підтвердження надати не зміг. Упродовж двох місяців підряднику вдавалося уникати небезпечних ситуацій, але це, найімовірніше, було звичайним везінням, оскільки перед початком зведення чергового багатоповерхового житлового будинку роботодавцем нічого не було зроблено для убезпечення робочих місць мулярів та облаштування їх засобами колективного захисту.

Через два місяці після укладення договору, муруючи на дев’ятому поверсі зовнішню стіну, що примикає до балконного перекриття, знаходячись у місці кута стіни, Ф. втратив рівновагу і впав. Цього разу тілесні ушкодження виявилися несумісними з життям потерпілого…
Комісія із спеціального розслідування трагедії в складеному за формою Н-5 акті зазначила, що причиною нещасного випадку є невиконання генпідрядником, тобто будівельним підприємством, заходів з охорони праці. Зокрема, робоче місце муляра не було обладнано огородженням або уловлювальним пристроєм. Оскільки при цьому на плитах перекриття 9 поверху не було монтажних петель, до яких муляру можна було б закріпитися запобіжним поясом, то місцем кріплення мав стати стальний канат, що, зазвичай, в таких випадках встановлюється по периметру зовнішніх стін. У зв’язку з тим, що цього не було зроблено, то Ф. змушений був працювати в умовах смертельної небезпеки.

Дехто з читачів може заперечити. Мовляв, для звинувачення генпідрядника у відсутності засобу колективного захисту немає підстав, бо підрядник підписався виконувати роботу на свій ризик, а тому повинен був сам подбати про свою безпеку.

Але, по-перше, він це зробити не мав можливості, а по-друге, відповідно до пунктів 4.13; 6.2.2; 12.1.2; 12.2.5 ДБН А.3.2.-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві» забезпечення виконання заходів з охорони праці загального характеру, встановлення огорож, визначення зон дії небезпечних факторів тощо є обов’язком генерального підрядника. Водночас визначення місць встановлення і типів засобів захисту людей від падіння з висоти, застосування зазначених у ПВР засобів колективного захисту є необхідною умовою під час виконання робіт на висоті.

Примітно, що цього разу відповідальним за настання нещасного випадку комісія із спеціального розслідування визнала директора товариства Б. Попри всю принциповість, з якою члени комісії підійшли до визначення відповідальної за нещасний випадок зі смертельним наслідком посадової особи, порушення вимог нормативно-правових актів, що були допущені при укладенні нею договору підряду з Ф. на виконання робіт з підвищеною небезпекою залишилися поза увагою.

З огляду на те, що в першому пункті заходів, які комісія розробила для запобігання аналогічним трагедіям, генпідряднику було запропоновано надалі не допускати виконання робіт на висоті без попереднього улаштування засобів колективного захисту (у разі відсутності на плитах перекриття монтажних петель), то він, за логікою, мав би вважати це важливим обов’язком, але…

Непокаране зло повертається

Оскільки і після третьої трагедії роботодавець не повернувся обличчям до охорони праці, то чергова біда не змусила на себе довго чекати.

Через 20 днів після загибелі Ф. директор підписав договір підряду на виконання кам’яних робіт (зведення стін) з громадянином С. Як і у випадку з Ф. у договорі було зазначено, що виконавець бере на себе виконання роботи на свій ризик, самостійно організовує безпечне виконання роботи, не підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку тощо. Як і попереднього разу, при зведенні багатоповерхового житлового будинку генеральний підрядник, незважаючи на відсутність монтажних петель плит перекриття, не подбав про:

1. Улаштування по периметру зовнішніх стін стальних канатів;
2. Обладнання робочих місць мулярів засобами колективного захисту (огородженнями, уловлювальними пристроями).

Тож не дивно, що при кладці несучої стіни на восьмому поверсі, яка примикає до балконного перекриття, при втраті рівноваги у підрядника С., як свого часу і в підрядника Ф., не було шансів уникнути падіння. Тож біда повторилася. Як і попереднього разу, потерпілий зазнав травм, від яких помер на місці. 

Хто винен і що робити?

З огляду на допущені генпідрядником порушення нормативно-правових актів, які призвели до трагедій на будівництві, та те, що, за висновком судмедекспертизи, потерпілі в момент нещасного випадку були тверезі, хотілося б знати:

1. Скільки ще має скалічитися чи загинути наших співвітчизників, перш ніж роботодавці почнуть поважати конституційне право громадян на безпечну працю?

2. Чи не настав час ч. 3 ст. 837 ЦК України, в якій зазначено: «для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл»,викласти в такій редакції: «Замовнику забороняється укладати договори підряду на виконання робіт підвищеної небезпеки з приватними особами, а також з суб’єктами господарської діяльності, які не отримали у відповідному наглядовому органі спеціального дозволу»?

Хочеться сподіватися, що в правовій державі знайдеться кому належно відреагувати на викладені в матеріалі факти та відповісти на поставлені запитання.

В свою чергу автор готовий повідомити назву та місцезнаходження товариства, керівник якого при зведенні житлових будинків не дбає про створення здорових і безпечних умов праці, продовжує саботувати вимоги нормативно-правових актів, укладає з підрядниками нікчемні договори, які не породжують передбачених законом правових наслідків, оскільки, з юридичної точки зору, не є дійсними, водночас створюючи передумови для каліцтва та загибелі людей.

Мікроклімат виробничих приміщень, вплив параметрів мікроклімату на організм людини

Мікрокліматичні умови на робочому місці, у виробничих приміщеннях – найважливіший санітарно-гігієнічний фактор, від якого залежить стан здоров’я та працездатність людини. Мікрокліматичні умови поділяють на оптимальні та допустимі.

Оптимальні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму, без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови – поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, однак можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Мікрокліматичні умови виробничого середовища залежать від таких факторів: особливостей технологічного процесу, видів обладнання, клімату, сезону або періоду року, числа працівників, опалення та вентиляції, розмірів і стану виробничого приміщення (теплоізоляція та ін.) та інших.

До основних показників мікроклімату повітря робочої зони відносяться температура, відносна вологість, швидкість руху повітря. На параметри мікроклімату та стан людського організму також впливає інтенсивність теплового випромінювання різних нагрітих поверхонь, температура яких перевищує температуру у виробничому приміщенні.

Висока температура, як ступінь нагрівання повітря (вимірюється в градусах Цельсія, °С), відмічається в ливарних, термічних, ковальських цехах, у ряді виробництв текстильної, гумової, харчової, хімічної промисловості, виробництві цементу, шиферу, скла, цегли та інших будівельнихматеріалів і найчастіше обумовлена роботою основного технологічного обладнання.

Низька температура характерна для робіт, які виконуються на відкритому повітрі (лісозаготівельні, будівельні, дорожні, торф’яні та інші роботи) і в неопалюваних приміщеннях в холодний період року, а також при обслуговуванні штучно охолоджуваних приміщень, зокрема, холодильних камер.

Теплове (інфрачервоне) випромінювання – це невидиме електромагнітне випромінювання нагрітих тіл, що виникає за рахунок їх внутрішньої енергії. Характер цього впливу на організм людини значною мірою визначається довжиною хвилі. Короткохвильове інфрачервоне випромінювання здатне проникати у тканини тіла на 2-3 см, у той час як довгохвильове практично повністю поглинається епідермісом шкіри.

Вологість повітря у виробничому приміщенні оцінюється відносною вологістю, тобто відношенням абсолютної вологості до максимальної і вимірюється у відсотках.

Високі рівні вологості повітря характерні для травильних, гальванічних, рибообробних, фарбувальних цехів, шкіряного, паперового, будівельного та інших виробництв.

У деяких цехах (прядильне, ткацьке виробництво) підвищена вологість створюється штучно, з метою реалізації завдань технологічного процесу.

Рухливість повітря (одиниця виміру – м/с) створюється в результаті різниці температур в суміжних ділянках приміщення, проникнення в приміщення холодних потоків повітря ззовні, при роботі вентиляційних систем тощо.

Підвищені швидкості руху повітря відзначаються при роботі спеціальних установок повітряного кондиціонування, обдування та інших, однак підвищена швидкість руху повітря перешкоджає нормальному перебігу технологічного процесу.

Мікроклімат, особливо температура повітря і теплове випромінювання, може змінюватися протягом робочої зміни, бути різним на окремих ділянках одного й того ж цеху.

У сучасному житті все більш зростає роль людського чинника, багато видів праці стають механізованими і автоматизованими.

Стан людини залежить від якості одягу, фізичної активності, тривалості впливу термічного навантаження, а також адаптації до тепла і теплової стійкості. Тривала дія на організм людини несприятливих метеорологічних умов погіршує самопочуття, знижує продуктивність праці і часто призводить до різних захворювань і порушень стану здоров’я.

Порушення теплового стану організму, перегрівання, викликане впливом комплексу несприятливих показників мікроклімату (температура, швидкість руху повітря, вологість, теплове випромінювання) при обмеженні або повному виключенні окремих механізмів і шляхів тепловіддачі, отримало назву тепловий стрес. Вплив низьких температур, роботи в умовах охолоджуючого мікроклімату можуть також призвести до порушення теплового стану організму людини. Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називаються терморегуляцією.

Нормальне протікання фізіологічних процесів, добре самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться у навколишнє середовище.

Теплообмін організму людини з навколишнім середовищем здійснюється такими способами (шляхами): конвекція, кондукція (теплопровідність), випромінювання та випаровування вологи з поверхні шкіри.

Основним нормативним документом, що регламентує параметри мікроклімату виробничих приміщень, є ДСН «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень» № 3.3.6.042-99, затверджені постановою міністерства охорони здоров’я України від 01.12.99 № 42.

Цей документ встановлює оптимальні і допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, допустиму температуру внутрішніх поверхонь приміщення (стіни, стеля, підлоги) і зовнішніх поверхонь технологічного обладнання, а також допустиму інтенсивність теплового випромінювання нагрітих поверхонь у приміщенні та відкритих джерел тепла (нагрітий метал, скло, відкритий вогонь тощо) для робочої зони – визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

28 квітня — Всесвітній день охорони праці

Міжнародна організація праці (МОП) оголосила 28 квітня Всесвітнім днем охорони праці.

Мета — привернути увагу світової громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення та просування культури охорони праці може сприяти зниженню щорічної смертності на робочому місці.

Уперше він відзначався 2003 року.

Ідея відзначення Всесвітнього дня охорони праці бере початок від Дня пам’яті загиблих працівників, уперше проведеного американськими та канадськими трудящими в 1989 році в пам’ять про працівників, які загинули або отримали травму на виробництві.

У цей день більш ніж в ста країнах світу проводяться заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до невирішених проблем охорони праці.

В Україні цей день отримав назву «День охорони праці» і відзначається відповідно до Указу Президента України № 685/2006 від 18 серпня 2006 року щорічно 28 квітня.

Обережно: відкритий люк!

Упродовж останніх років почастішали нещасні випадки, пов’язані з падінням людей у відкриті каналізаційні колодязі, причому, як дорослих, так і дітей. Повідомлення про їх наслідки в засобах масової інформації нерідко нагадують зведення із зони АТО 

Хроніка нещасних випадків

Ось лише деякі приклади таких трагедій. У м. Золочів Львівської області людина впала в каналізаційний отвір та внаслідок отриманих травм потрапила на лікарняне ліжко. У селищі Біляївка Одеської області загинув від падіння у каналізаційний колодязь солдат строкової служби. У Миколаєві через відсутність кришки в каналізаційний колодязь-примару впала 8-річна дівчинка, що каталася на санчатах. У м. Калуш, що на Івано-Франківщині, у каналізаційний колодязь потрапив чоловік. З місця події потерпілого доставили в травматологічне відділення місцевої лікарні. У Дніпропетровську на подвір’ї школи в каналізаційний колектор впав 1,5-річний малюк. У Києві у відкритий каналізаційний колодязь з окропом потрапила жінка з собакою, а в Шепетівці, що на Хмельниччині — кобила. Хлопчика, який провалився в каналізацію у Львові, знайшли неживим. У Вінниці чоловік провалився у каналізаційний колектор тепломережі. У Києві 32-річний киянин, вийшовши з автомобіля, провалився в каналізаційний колодязь, отримавши серйозні травми. Ще один чоловік впав у відкритий каналізаційний колодязь, зламавши при цьому обидві ноги. В отвір підземної споруди, що знаходиться на території одного з підприємств Чернігова, ненароком потрапив один з тамтешніх працівників, отримавши травми.

Відсутність чи ненадійність люків над входами в каналізаційні колодязі та колектори нерідко стають причинами дорожньо-транспортних пригод. Такі випадки було зареєстровано в Хмельницькому, Одесі, Дніпропетровську та деяких інших містах України.

Будова та призначення підземних споруд

Для того, щоб зрозуміти, якому ризику піддається людина, випадково потрапивши в каналізаційний колодязь чи колектор, розповімо про будову і призначення цих підземних споруд.

Будова та розміри каналізаційних колодязів залежать від типу підземних комунікацій, а також від вимог та умов їх обслуговування. Глибина розташування — від глибини залягання зазначених комунікацій. Як правило, висота робочого приміщення (шахти) круглої форми становить 1,8 м, діаметр — 0,7 м.
Щодо колекторів, то у містах вони, як правило, мають великі розміри, будуються під землею, переважно індустріальними методами з крупних збірних елементів: бетонних, залізобетонних та керамічних блоків і труб.
Оскільки в підземних спорудах водопровідних та теплових мереж є вентилі, труби, можуть бути шматки арматури та інші предмети, а часом і гаряча вода, що витікає з мережі через негерметичність мережевих з’єднань, то не важко собі уявити, як почуває себе потерпілий, коли ненароком падає туди через відсутність кришки люка. Якщо, звичайно, після цього він лишається живим.

Не менш небезпечно для людей та тварин потрапити в каналізаційний колодязь чи колектор, через який проходять стічні води. Щоб запобігти цьому, каналізаційні отвори повинні закриватися кришками. Для того, щоб вони не зсувалися від інтенсивного руху транспорту, зокрема, великовагового, кришки люків, що передбачені для встановлення на проїзній частині, виливаються з чавуну масою 50 кг і більше. А щоб вони знаходилися на рівні дороги та не хлопали при наїзді, їх необхідно встановлювати в створ з верхнім бортом корпуса люка. Зовнішня сторона кришки повинна бути рельєфною (2–6 мм). Це додає їй міцності та кращого зчеплення автомобільних шин і взуття пішоходів з її поверхнею. Кругла форма кришки гарантує, що вона не провалиться в люк при монтажі чи демонтажі.

Залежно від виду підземних комунікацій (каналізаційні, теплові, водопровідні, газові, енергопостачальні, телефонні, пожежні гідранти) люки та кришки до них дещо відрізняються своєю конструкцією та матеріалами, з яких виготовляються.

Кожен з люків має своє маркування:
В — водопровід; Г, ПГ — пожежний гідрант, пожежний гідрант підземний; К — побутова та виробнича каналізація; Д — дощова каналізація; ТС — теплова мережа; ГС — газова мережа; МТС — міська телефонна мережа; МГ — магістральний газопровід; Т — телефон (телефонна мережа); ТЗ — тепломережа (теплопровід).

Традиційний матеріал для виготовлення люків — чавун. Чавунні люки міцні, надійні, довговічні, стійкі до впливу середовища.
За навантаженням, яке вони здатні витримувати, каналізаційні люки поділяються на легкі, середні, важкі магістральні та надважкі. Легкі люки встановлюються в зоні зелених насаджень та на пішохідних зонах. Середні — монтуються на автостоянках, тротуарах та проїзних частинах міських парків. Важкі — використовуються на міських автомобільних дорогах з рухом важкого вантажного і громадського транспорту, надважкі — в зонах високих навантажень: на аеродромах та доках.

Легкий люк здатний витримувати навантаження 1,5 т; середній — 12,5 т; важкий —  25 т; важкий магістральний — 40 т; надважкий — 60 т.

Каналізаційні люки підбираються відповідно до їх призначення, згідно з Державним стандартом України ДСТУ Б.В.2.5-26:2005.

Як впорядкувати люковий безлад

Незважаючи на те, що у відкриті люки каналізаційних колодязів та колекторів можуть випадково потрапляти живі істоти та колеса автомобілів, більшість користувачів споруд, на балансі яких вони знаходяться, а також органи місцевого самоврядування, у віданні яких перебувають підприємства комунальної власності, лише розводять руками. Мовляв, через постійні крадіжки кришок та відсутність коштів на придбання нових не встигають своєчасно закривати ці об’єкти. Але невже все так безнадійно і немає ніяких шляхів вирішення проблеми? Давайте в цьому розберемося.

По-перше, для того, щоб люки не міг зняти ніхто, крім працівників комунальних служб та інших власників, а також щоб позбавити сторонніх осіб несанкціонованого доступу до обладнання в підземних спорудах, їх можна і потрібно обладнувати запірними пристроями.

Відомо кілька конструкцій люків із запірним механізмом. Один з них передбачає запірний пристрій на нижній (проміжній) кришці люка. При цьому верхня залишається незакріпленою. Така конструкція використовується здебільшого для закриття каналізаційних колодязів ліній зв’язку, де встановлюються захисна і запірна кришки. Остання має замок, щоб запобігти проникненню сторонніх осіб до кабелів. Звичайно, при відсутності захисної кришки людина, яка ненароком наступить на нижню запірну, не впаде в колодязь, але дуже вірогідно, що, спіткнувшись об корпус люка, може зазнати тілесних ушкоджень, інколи навіть дуже серйозних.

Щодо інших підземних споруд, то запірний пристрій може бути виконаний в одному з трьох варіантів:

1. Запірний механізм виконаний у вигляді прапорного з’єднання між кришкою люка і корпусом. Замок має секрет.

2. Замок виготовлений за принципом різьбового з’єднання кришки і корпуса люка. Болт має секрет.

3. Встановлений на кришці розпірний механізм при закритті блокує її і корпус.

До речі, керівництво столичного комунального підприємства «Київканал» вже давно зрозуміло, що наявність на кришках каналізаційних люків запірного механізму є серйозною перепоною для їх крадіжок. А тому кілька років тому уклало угоду на їх виготовлення з рівненським заводом «Патар». Модифіковані кришки можна відкрити лише за допомогою спеціального ключа, який мають працівники зазначеного підприємства та рятувальники Державної служби надзвичайних ситуацій. Проте оскільки нещасні випадки, пов’язані з падінням людей у каналізаційні колодязі та колектори, досі відбуваються, то можна припустити, що в Києві ще не всі кришки люків обладнані запірним механізмом.

Є ще один шлях можливого вирішення проблеми при нестачі коштів для придбання нових люків. Полягає він у використанні композитних каналізаційних люків, що виготовляються з термоактивних матеріалів (поліефірні смоли, скловолокно, порошкоподібний наповнювач) методом гарячого пресування при 100 °С. Вони коштують набагато менше, ніж чавунні, хоча здатні витримувати механічні навантаження до 40 т.

Набагато дешевшими за чавунні є люки, виготовлені з пластику. Їх можна встановлювати у мережах водопроводу, каналізації, тепло- і газопостачання, що проходять у не призначених для проїзду вантажного транспорту місцях (на тротуарах, газонах тощо). На відміну від чавунних, ці люки мають невелику вагу, а головне — їх не приймають на пунктах прийому металолому. Водночас ці люки мають великий термін експлуатації, стійкі до перепаду температур, мають різну кольорову гаму тощо.

Аналогічні переваги над чавунними мають каналізаційні люки, що виготовлені з полімерно-композитної суміші і призначені для установки на каналізаційні колодязі, що розташовані в пішохідній зонах та зонах зелених насаджень. Вони стійкі до агресивного середовища і мають найнижчу ціну.

Запобігти крадіжкам каналізаційних люків, виготовлених з чавуну, можна було б завдяки притягненню до відповідальності винних осіб.

У січні 2011 р. Кримінальний кодекс доповнили статтею 270-1, згідно з якою умисне знищення або пошкодження об’єктів житлово-комунального господарства, якщо це призвело або могло призвести до неможливості експлуатації, порушення нормального функціонування таких об’єктів, що спричинило небезпеку для життя чи здоров’я людей або майнову шкоду у великому розмірі, — карається штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, вчинені особою повторно, або загально небезпечним способом, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили майнову шкоду в особливо великому розмірі або загибель людини чи інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Примітка: 1. Під об’єктами житлово-комунального господарства слід розуміти житловий фонд, об’єкти благоустрою, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, а також їх мережі чи складові (кришки люків, решітки на них).

2. Майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, що в триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах — якщо прямі збитки становлять суму, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Тож якщо місцеві органи влади, у віданні яких знаходяться комунальні підприємства, зможуть налагодити тісну співпрацю з правоохоронцями щодо встановлення осіб, причетних до зникнення кришок люків, і ті будуть засуджені, як це передбачено Кримінальним кодексом, то це буде дієвою профілактикою для таких крадіжок у майбутньому.

При цьому слід пам’ятати, що відкритий каналізаційний люк — не єдиний небезпечний фактор підземних споруд, який може стати причиною травмування людей. Справа в тому, що через відсутність запасних кришок комунальники нерідко закривають отвір бетонними плитами, з яких можуть стирчати гострі кінці арматури та які мають дефекти і встановлюються вище рівня дороги чи тротуару, чим створюють перешкоди для безпечного пересування, особливо вночі.

Певну небезпеку для пішоходів створюють просідання та виступи корпусів люків, що утворюються на нерівній поверхні тротуарів, дефекти кришок тощо.

Своєрідно дбають про запобігання падінню людей та тварин в каналізаційні люки на окремих будівельних майданчиках. Ці отвори тут нерідко закривають дошками з таким зазором, щоб туди могла вільно потрапити нога будівельника. Інакше, як пасткою для неуважних, це назвати не можна. Очевидно, виконроб, який розпорядився в такий спосіб убезпечити від падіння свої підлеглих, вважає дрібницею, якщо при пересуванні нога одного з них не попаде на дошку та зламається.

З приводу цього комунальникам та виконробу слід затямити: якщо потерпілий доведе в суді, що отримані ним при падінні травми мають причинно-наслідковий зв’язок із продемонстрованими вище порушеннями вимог п. 8.8.8 Державних будівельних норм (ДБН) В.2.5-75.2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди» та технічних умов Державного стандарту України БВ 2.5-26:2005, то вони можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, а їх підприємства змушені будуть відшкодувати вартість лікування та заподіяну моральну шкоду потерпілим.

Отож, для того щоб не сталося трагедій, на кшталт тих, про які йшлося на початку публікації, всім, хто зобов’язаний дотримуватися вимог вищезазначених нормативно-правових актів, необхідно повернутися обличчям до проблеми і взятися за усунення порушень утримання підземних комунальних споруд.

Уроки пандемії, або Чому наші працівники так часто хворіють

Чому так виходить: одному вдається жодного разу не захворіти на сезонні інфекції, а інший жодного року не обходиться без кількох лікарняних. Цьогорічна пандемія грипу в країні, внаслідок якої ми втратили понад 200 співвітчизників, ще раз переконує нас у тому, як важливо мати міцний імунітет. Це найголовніший фактор, що дозволяє пережити зиму та весну в доброму здоров’ї

Проте розмова про те, як допомогти імунній системі чинити опір зовнішнім агресорам, актуальна будь-коли, адже протягом цілого року існує небезпека підхопити ту чи іншу інфекцію. Отже, робота з посилення імунітету має тривати цілорічно.

Чому ж імунна система людини перестає бути для неї надійним захистом?

Чим більше лікуємось, тим частіше хворіємо?

В аптеці можна часто спостерігати картину, коли відвідувач просить провізора порадити «щось від кашлю», «від температури», «від нежитю». І тут же купує запропоновані краплі чи пігулки. Можливо, придбані ліки й справді вирішать означену проблему. Але де гарантія, що вони водночас не нароблять іншої шкоди? Будь-який препарат має побічні дії та протипоказання — їх має враховувати лікар, який призначає лікування.

Хоча, звичайно, й фахівці помиляються, проте при самолікуванні такий ризик багатократно підвищується.

Є й інші крайнощі, коли відвідувачі нічого не розпитують у працівника аптеки, бо все знають самі — начитались в інтернеті й прийшли із власним списком. І, схоже, не вперше. Всезнайки, які самі собі ставлять діагнози та роблять призначення, ризикують ще більше. І найперше, чого вони добиваються — запускають хворобу, і… знищують імунітет.

Адже зняти симптоми — не означає допомогти собі. Те чи інше нездужання є сигналом організму про те, що з ним не все гаразд. Наприклад, температура — це так звана бойова атака на чужинця. Досить її передчасно збити — і вірусна інфекція значно довше житиме у нашому тілі, завдаючи йому серйозної шкоди. Приймаючи на власний розсуд ліки, ми просто перешкоджаємо імунній системі повноцінно виконувати свою роботу. Така ведмежа послуга, особливо якщо вона часто повторюється, призводить до зниження імунітету, аж до його повного його виснаження.

На жаль, сьогодні в світі імунодефіцитні стани зустрічаються серед людей дедалі частіше — цим і пояснюється зростання рівня захворюваності, особливо в холодні сезони року.

Боротьба, яка зміцнює

Для того, щоб організм повноцінно справлявся з хвороботворними мікроорганізмами, які його атакують, у нього мусить чітко працювати імунна система, яка запускає сукупність вроджених і набутих механізмів, здатних вести повноцінну й ефективну боротьбу з вірусами та іншими патогенними факторами.

У відповідь на потрапляння до організму чужорідних речовин — антигенів — у плазмі крові людини утворюються білкові антитіла, які й перешкоджають розмноженню чужинців або нейтралізують шкідливий вплив токсинів, які ті виділяють.

Завдання імунітету — підтримувати в організмі стабільність внутрішнього середовища. Якщо через вручання ззовні ця стабільність порушується, імунна система мобілізує всі свої захисні сили на її відновлення. Під час цієї боротьби ми почуваємось не найкраще — мусить пройти певний час, щоб відновились порушені функції та повернулись до норми життєві показники. Але без такого поєдинку важко сподіватись на видужання.

Вроджена здатність організму вбивати ворожі клітини має назву специфічний імунітет. Неспецифічний, або набутий імунітет ми отримуємо внаслідок зустрічі з інфекцією або завдяки вакцині...

Ультрафіолетове випромінювання та захист від його впливу

Електромагнітне випромінювання в оптичній області, що примикає з боку коротких хвиль до видимого світла і має довжину хвиль в діапазоні 
200...400 нм, називають ультрафіолетовим випромінюванням (УФВ). Вплив його на людину оцінюють еритемною дією (почервоніння шкіри, що приводить через 48 годин до її пігментації - засмазі).

Проблема ультрафіолетового випромінювання як виробничого та екологічного чинника обумовлена широким використанням джерел постачання в народному господарстві, збільшенням рівнів сонячного випромінювання у зв'язку зі зменшенням озонового шару, зростанням кількості захворювань, зокрема злоякісних і доброякісних пухлин шкіри, та інших порушень стану здоров'я, що викликаються ультрафіолетової радіацією.

При тривалій відсутності УФВ в організмі розвивається «світлове голодування». Тому воно необхідно для нормальної життєдіяльності людини. Однак, при тривалому впливі великих доз УФВ можуть наступити серйозні поразки очей і шкіри. Зокрема, це може призвести до розвитку раку шкіри, кератитів (запалень рогівки) і помутніння кришталика очей (фотокератиту, який характеризується прихованим періодом від 0,5 до 24 годин). Для профілактики несприятливих наслідків, викликаних дефіцитом УФВ, використовують сонячне випромінювання, влаштовуючи солярії, інсоляцію приміщень, а також застосовуючи штучні джерела УФВ.

На промислових підприємствах джерелами ультрафіолетових випромінювань є дуга електрозварювання, ртутно-кварцові лампи, лазери, інші прилади та установки. Формування й вплив на працюючих оптичного випромінювання в ультрафіолетової області відбувається при електрогазозварювальних процесах, на роботах з плазменними технологіями (різка металу, напилювання, наплавлення металу), при використанні різних світильників та випромінювачів з кварцовими, ртутними, галогенними лампами, інших спектральних джерел. У різних галузях економіки та народного господарства широке застосування знаходять такі сучасні технології, як ультрафіолетове сушіння, установки для знезараження повітря, поверхонь та води, різні медичні та інші випромінювачі (перукарське устаткування, манікюрні лампи, солярії та інші).

Професіональному впливу УФВ піддаються електрогазозварювальники, копіювальники друкованих форм, працівники тепличних господарств, медичний персонал (фізіотерапевти, стоматологи, педіатри) та інші працівники, обслуговуючі різні джерела ультрафіолетового випромінювання. З іншого боку, при дорожніх, сільськогосподарських, будівельних та інших видах робіт, виконуваних на свіжому повітрі, відбувається вплив на працюючих природного УФ-випромінювання, як складової сонячної радіації. Окремо слід виділити групу працівників різних професій (звані "прихвачувальники"), які виконують спільні зі зварником роботи з фіксації деталей великогабаритних конструкцій в останній момент накладення первинного шва. Ці роботи виконують самі зварювальники (різних спеціальностей), і працівники інших професій - слюсарі механозбиральних робіт, монтажники та інші. Особливість таких робіт - короткочасність використання зварювальної дуги, її "імпульсний" характер під час "прихвачування" деталей зварювальної конструкції. Зазначені роботи, необхідно виконувати в окулярах із захисними фільтрами.

При впливі надлишкового ультрафіолетового випромінювання можливий розвиток низки захворювань і патологічних станів, насамперед, із боку органу зору, серед яких найчастіше відзначаються катаракта чи помутніння кришталика очі, запалення роговиці (кератит), слизових оболонок (фотоофтальмія). УФ-переопромінювання може призвести до хвороб шкірних покровів: запалювальне почервоніння шкіри чи еритема, прискорення старіння шкіри, алергічні реакції, пухлини шкіри, в тому числі злоякісні (рак шкіри, меланома).

До засобів колективного захисту від УФВ відносяться різні пристрої (огороджувальні, вентиляційні, автоматичного контролю і сигналізації, дистанційного управління), а також знаки безпеки. Індивідуальний захист від УФВ здійснюють різними екранами: фізичними (у вигляді різних предметів, що поглинають, розсіюють або відображають промені) і хімічними (хімічні речовини та захисні креми, що містять інгредієнти, які поглинають УФВ). Для захисту також використовують виготовлений із тканини (попліну та ін) спеціальний одяг, окуляри із захисними фільтрами. Повний захист від УФВ усіх хвиль забезпечує флінтглас (скло, що містить окис свинцю) товщиною 2 мм. При влаштуванні приміщень враховують, що відображуюча властивість різних оздоблювальних матеріалів для УФВ і видимого світла різна. Фарби на олійній основі, оксиди титану та цинку погано відображають УФВ, а крейдяна побілка, полірований алюміній - добре.

Правові відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки праці

Держпраці в листі від 02.12.2015 р № 5159/0 / 4.4-06 / 6 / ДП-15нагадала, що Закон України "Про охорону праці" є спеціальним законом, що регулює правові відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Якщо власник підприємства відповідно до статуту або іншого установчого документа підприємства представляє інтереси цього підприємства (наділений повноваженнями керівника з правом підпису), він є відповідальною особою за організацію роботи такого підприємства, в тому числі за стан охорони праці на підприємстві, відповідно до законодавства України він повинен пройти навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Ст. 18 Закону встановлено пряму норму про проходження навчання з питань охорони праці. Порядок проведення такого навчання регламентується Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 р № 15.

Згідно п. П. 5.1 - 5.2 та додатком 3 до п. 5.1 Типового положення проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці при прийомі на роботу і періодично, один раз на три роки, керівники, заступники керівників, головні спеціалісти, керівники основних виробничих і технічних служб підприємств, установ і організацій, об'єднань підприємств незалежно від форм власності та характеру виробничої діяльності, пов'язані безпосередньо з організацією безпечного ведення робіт.

Крім того, відповідно до розділу 4 Типового положення щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з питань охорони праці проходять посадові особи та інші працівники, які виконують безпосередньо на робочих місцях роботи, зазначені в Переліку робіт з підвищеною небезпекою та Переліку робіт, де є необхідність у професійному доборі.

Згідно з вимогами ст. 13 Закону роботодавець розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, та несе безпосередню відповідальність за порушення вимог законодавства щодо працівників в області охорони праці.